Безсумнівно, жорстоке і неспровоковане вторгнення Росії в Україну призвело до наймасштабнішої гуманітарної кризи в новітній європейській історії. Цей безпрецедентний злочинний акт призвів до тяжких наслідків для цивільного населення в різних аспектах, включаючи вимушену міграцію, руйнування критично важливої інфраструктури, в тому числі будинків, лікарень, шкіл, а також величезні жертви і поранення. Хоча всебічне документування російських злочинів та їхніх наслідків ще триває, один важливий аспект залишається очевидним. В Україні через війну значно зросла кількість людей з однією або кількома формами інвалідності.

В Україні до початку війни було зареєстровано понад 2,7 мільйона осіб з інвалідністю. Але часткові дані свідчать про те, що ця цифра різко зросла. За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), понад 14 600 українських цивільних осіб отримали важкі поранення, а десятки тисяч відважних українських солдатів були поранені в боях. Реальні цифри, очевидно, набагато більші.

Через російську агресію багато українців будуть змушені прожити решту свого життя з однією або кількома вадами здоров'я. Наприклад, тисячі українських солдатів можуть мати постійні травми, пов'язані з бойовими діями, такі як ампутації кінцівок, черепно-мозкові травми, травми спинного мозку, а також порушення слуху та зору. Так само, як і солдати, цивільні особи також можуть зазнавати подібних до солдатських травм, зокрема, поранень від обстрілів, вибухів та стрілянини. Ситуація з людьми з інвалідністю в Україні є безпрецедентним викликом для сучасного суспільства і відносно розвиненої європейської економіки.

З огляду на сотні тисяч людей з інвалідністю, стало очевидним, що цей сегмент населення відіграватиме невід'ємну роль у формуванні української економіки не лише для одного, а й, можливо, для двох поколінь. Наслідки цієї реальності вимагають значної уваги з боку багатьох зацікавлених сторін та суб'єктів, які інвестують у розвиток України.

Спільні зусилля необхідні для задоволення багатогранних потреб людей з інвалідністю - від доступної інфраструктури та інклюзивної освіти до можливостей працевлаштування. У цьому контексті діджиталізація та цифрова економіка є важливим шляхом для людей з інвалідністю в Україні. Надання їм незалежності завдяки цифровій доступності та освіті, що не залежить від соціального забезпечення, матиме вирішальне значення для майбутнього України. І вкрай важливо, щоб післявоєнна Україна була готова розвивати інклюзивну, прогресивну цифрову економіку, позначену різноманітністю, спільним процвітанням і гучним принципом рівних можливостей для всіх.

Досягнення цифрової інклюзивності та доступності для всіх буде непростим завданням, яке вимагатиме тісної співпраці між українськими державними установами, міжнародними організаціями та громадянським суспільством. Але для досягнення реальної цифрової інклюзії в Україні необхідні три передумови, і український уряд повинен зосередитися на цих взаємодоповнюючих діях.

• Цифрова освіта: Україна повинна збільшити та посилити свої інвестиції в цифрову освіту та розвиток навичок, приділяючи особливу увагу професійно-технічній та STEM-освіті (науці, технологіям, інженерії та математиці) для ветеранів та людей з інвалідністю, які постраждали від конфлікту. Це значно підвищить їхні шанси на працевлаштування, сприятиме економічній інтеграції та загальному економічному розвитку.
• Веб-доступність: Україна має й надалі розвивати цифрову доступність у всіх сферах життя суспільства, включно з електронним урядуванням, освітою та державними послугами. Наприклад, українські державні органи можуть підвищити веб-доступність усіх державних і приватних веб-сайтів, інтегрувавши функції для забезпечення їхньої зручності для людей з порушеннями зору та слуху.
• Співпраця з технологічним сектором: український уряд повинен створити бізнес-середовище, сприятливе для збільшення інвестицій у сектор цифрових технологій, з особливим акцентом на сприянні створенню компаній у сфері цифрових технологій, які просувають освітні можливості та працевлаштування для людей з інвалідністю. Наприклад, можна було б запровадити фіскальні пільги та додаткові податкові переваги для заохочення компаній, які спонсорують певну кількість ініціатив з розвитку цифрових навичок, орієнтованих на ветеранів-інвалідів та поранених цивільних осіб.
  
  Однак важливо, щоб інші зацікавлені сторони також робили свій внесок, оскільки питання цифрової інклюзії й надалі залишатиметься ключовим для майбутнього України та її сталого відновлення в довгостроковій перспективі. Ці дії доповнюють і мають таке ж значення, як і роль уряду в забезпеченні того, щоб жодна людина не була виключена або залишена поза увагою.
• Організації громадянського суспільства (ОГС): На сьогоднішній день дані про масштаби інвалідності, пов'язаної з війною, та її вплив на людей залишаються значно обмеженими. Частково це пов'язано з нагальними та цілком законними інтересами українського уряду, пов'язаними з національною обороною та виживанням. Тим не менш, ОГС можуть взяти на себе ключову роль у вирішенні цієї проблеми, взявши на себе збір інформації про інвалідність, спричинену конфліктом в країні, та зробити її доступною для широкої громадськості як в Україні, так і на окупованих територіях. Роблячи це, ОГС також можуть долучитися до важливого завдання визначення конкретних потреб у соціальній інтеграції людей з інвалідністю в Україні та відстоювати їх на більш широких форумах на європейському та міжнародному рівнях з метою підвищення обізнаності про ці питання.
• Міжнародні організації та донори: Міжнародні організації та донори несуть ключову відповідальність за надання більшої кількості грантів, спрямованих на підтримку людей з інвалідністю в Україні. Крім того, вони повинні активно сприяти підвищенню обізнаності щодо нагальної проблеми економічної інтеграції цієї демографічної групи, наприклад, з точки зору цифрової доступності та інклюзивності.
• Приватний сектор: приватні компанії можуть відігравати важливу роль у забезпеченні соціальної інтеграції людей з інвалідністю та поранених ветеранів в Україні. Наприклад, малі та середні компанії (МСП) можуть брати участь в адвокаційних кампаніях, пов'язаних з інклюзією, та забезпечувати доступність своїх приміщень і веб-сайтів для людей з порушеннями зору та слуху. З іншого боку, великі компанії мають ресурси для того, щоб відігравати більш значну роль, надаючи значну фінансову підтримку цифровим освітнім ініціативам, орієнтованим на людей з інвалідністю, пов'язаною з війною, а також розширюючи для них можливості працевлаштування.

Насамкінець, важливо, щоб кожна зацікавлена сторона відігравала свою роль у забезпеченні того, щоб Україна залишалася країною, де ніхто не залишиться поза увагою. Лише завдяки такому підходу Україна зможе забезпечити довгострокове відновлення, яке однаково принесе користь усім її громадянам.